Про що мовчать слова

День української писемності та мови

Сьогодні - День української писемності та мови — це також день вшанування пам'яті Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.

Хто написав український алфавіт

Хто написав український алфавіт

Український алфавіт — сукупність літер, прийнятих в українській писемності та розміщених у певному усталеному порядку. А хто написав український алфавіт мало хто знає

Хто написав український алфавіт

Хто написав український алфавіт доволі складно, адже він почав створюватися ще за часів Київської Русі.
Давня українська абетка успадкувала всі літери стародавньої кирилиці, але в зв’язку з розвитком фонетичної системи української мови (занепад зредукованих і зумовлені цим фонетичні процеси, перехід ѣ в і тощо) зростала невідповідність між традиційно вживаними літерами й новоутвореними звуками, що в староукраїнській писемності спричинювалося до змішування літер на письмі (и ~ і ~ ы; ѣ ~ е ~ и ~ і, ъ ~ ьтощо) й руйнування правописних традицій.
Протягом XIX ст. запропоновано вжиток нових літер, що збереглися й в сучасній українській абетці:

• і (О. Павловський, 1818), є (правопис «Русалки Днѣстрової», 1837)
• ї (правопис Пд.-Зх. відділення Російського географічного товариства, 1873).

У 2-й половині XIX ст. з гражданської абетки в Україні випали літери ы, ь, е, ъ; за різними звуками закріпилися літери и, і.
В Західній Україні гражданську абетку вперше застосувала «Руська трійця» в збірці «Русалка Днѣстровая»; з 70-х pp. 19 ст. нею стали послуговуватись «москвофіли» та ін. 1895«Руський правопис», виданий галицькою Шкільною крайовою радою для вжитку в шкільному навчанні, офіційно закріпив гражданський шрифт і фонетичний правопис у Галичині.
На Наддніпрянщині українська абетка й графіка сформувалися в їхньому сучасному вигляді після 1905, що засвідчив «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка.
Згідно з правописом 1933 вилучено літеру ґ, відновлену в третьому виданні «Українського правопису» (1990).
Теперішня українська абетка має 33 літери:
а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, й, ї, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я.
Інколи також до неї зараховують апостроф (’), що має фонетичне значення і є обов’язковим знаком на письмі, але літерою не вважається й формально до алфавіту не входить.
Основою сучасної системи правопису стала орфографія, застосована Б. Грінченком у «Словарі української мови» у 1907 — 1909 р.р.

• систематично почав вживатися апостроф після губних приголосних перед є, ї, я, ю,
• після м’яких приголосних використовували лише і, а не ї,
• у великій групі слів писали початкову и : идол, ижиця, индик, иржа.

Одягни вишиванку - цінуй українське!

Історія написання гімну «Ще не вмерла Україна»

Історія написання гімну «Ще не вмерла Україна»

Історія написання гімну «Ще не вмерла Україна» доволі цікава, і кожному громадянину буде цікаво її знати. Державним гімном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького.
Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов’яни», що була гімном Югославії у 1944-2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках.
Все це сталося у Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці будинок номер 106).

Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.
У 1917—1920 рр. «Ще не вмерла України» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

1939-го року «Ще не вмерла України» затверджений гімном Карпатської України.
Коли в Радянському Союзі було вирішено створювати окремі гімни для кожної з республік у його складі, «Ще не вмерла України» очевидно не могла бути розглянута в якості гімну Української РСР. Текст гімну УРСР, який використовувався аж до отримання Україною незалежності в 1991 році, написав відомий український поет Павло Тичина. Композитор Антон Дмитрович Лебединець створив музику для нього.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення в Конституції України. Однак, тільки 6 березня 2003 Верховна Рада України прийняла закон «Про державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою.

Павло Глазовий "МОВА ВЕЛИЧАВА"

          

МОВА ВЕЛИЧАВА
Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів...

Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому -
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п'яне,
Гасне, в'яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для "куплі" мова наша
І не для "продажі".
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне...

"Диктант" і "диктатор" родичі!?

Диктант

Звичайнісінький диктант, який часом завдає нам клопотів, і той виявляється чужинцем, «римлянином». У латинській мові було слово, яке означало «говорити для записування». Далі це слово («діктаре») почало означати «розпоряджатися, наказувати». Тому серед нащадків цього латинського слова ми зустрічаємо і нашого знайомого — скромний шкільний диктант, і грізне слово диктатор — особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим, і багато інших слів.